26 січня у захопленому протестувальниками приміщенні Вінницької облради суддя Тульчинського районного суду Володимир Люлько повідомив про зняття із себе суддівського повноваження.
Він гучно заявив наступне: «Незалежності суду немає. Вона втрачена повністю. Суддями керують люди, які засіли на Банковій».
Володимир Люлько заявив, що не хоче працювати суддею у країні, де неможливе правосуддя.
Однак, ще кілька років тому, а саме – у 2008-му році, цей «чесний суддя» зізнався, що ініціював замах на себе, більше того, він підпалив адмінбудівлю суду, в якому працював. Можливо, таким чином він намагався приховати документи із своїми липовими рішеннями щодо підвищення пенсій військовослужбовцям і щодо земельних питань (скандальне виділення земельних ділянок під Києвом). А в ЗМІ тоді поширювалася інформація про причетність пана Люлька до справи рейдерського захоплення 45-ого заводу, який все ж таки вдалося вирвати з рук рейдерів, як і Будинок побуту, що у центрі Вінниці.
Журналісти також пам’ятають і його судові позови проти засобів масової інформації, які писали про «непродажну», «чесну» позицію цього судді.
Рада суддів свого часу зняла Володимира Люлька з посади голови райсуду. Тепер, «ображений» на всіх, цей «чесний суддя» переходить на бік мітингарів.
Щоправда, у своєму полум’яному виступі Володимир Люлько не повідомив людям, які захопили облраду і облдержадміністрацію, що 23 січня Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив у силі вирок, винесений Люльку Апеляційним судом Житомирської області без змін. Нагадаємо, 28 серпня 2013 року Апеляційний суд Жмеринської області визнав Володимира Люлька винним у скоєнні злочинів, передбачених ст..ст. 263 ч.1 КК України та 383 ч.2 КК України і визначив покарання – три роки позбавлення волі (
ч. 1 ст. 263 КК України – носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років;
ч. 2 ст. 383 КК України – завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк).
Зрозуміло, що жодних політичних мотивів у цих судових рішеннях – годі шукати. І вирок було винесено задовго до нинішніх подій у державі.
Напевно, Володимиру Люльку наразі вигідно виставити себе жертвою режиму і «під шумок» приховати свої злочини.
