Іноземці, які проживають у Вінниці вже довгий час, засуджують агресію Росії до нашої країни. Разом з тим, вони радять не дуже сподіватися на допомогу Америки чи Євросоюзу у розв’язанні конфлікту, а самим українцям вирішувати це питання
- У мене склалося враження, що українці менше сподіваються вирішити конфлікт власними силами, а більше надіються на Америку з Європою. Але це неправильна позиція. Росія й надалі залишиться сусідом. Сусіди мають самі домовлятися, а не чекати, що за них зробить це хтось інший, - каже сирієць Махмуд, який проживає у Вінниці
Більшість іноземних співрозмовників відверто говорили журналісту RIA, що залагоджувати конфлікт мають не Америка з Євросоюзом, а українці з росіянами. Стверджують, що за нас ніхто цього не зробить. Потрібен активний діалог з сусідами. Участь у ньому мають брати авторитетні, добре знані люди як в Україні, так і в Росії. Поки що, зазначають співрозмовники, вони не бачать такого діалогу.
Не чекати «пожежників» з-за океану
Сирієць Махмуд, підприємець (понад 10 років проживає у Вінниці):
- Треба було вже у перший день конфлікту збиратися і їхати в Москву на розмову з російською владою, їхати в Крим і говорити з людьми. Живе спілкування не можна замінити жодним документом. Поки що парламент, в.о. президента, прем’єр обмежуються заявами. Втрачається дорогоцінний час. Якщо сюди прийдуть натовські солдати, тоді від українців уже мало що буде залежати. Навпаки, українці самі потраплять у залежність. У моїй рідній Сирії нині воюють представники з 80 країн. Бачите, що сталося з Сирією? Це пекло, в якому ніхто не думає про простих людей. На першому місці амбіції політиків. Робіть все, щоб не допустити в Криму жодного пострілу, бо тоді вже ніхто не зможе зупинити бійню. Не втрачайте час!
Європейці й американці заявляють, що готові допомогти, бо вже йдеться і про їхні інтереси. А де вони були раніше? Українці скільки часу стукали до них у двері. Їх, нібито слухали, але не чули. Чим ці люди гірші від європейців? Вони не гірші, а кращі. Вони показали, як можуть боротися за справедливість. Бо це неправильно, коли більшість людей живуть бідно, а тим часом нараховується 85 мільярдерів. У Туреччині їх тільки семеро. Європа тримає українців за людей другого сорту, не дозволяє навіть безвізового режиму. Моя рідна сестра проживає у Румунії. Вона приїжджає у Вінницю без проблем, на кордоні навіть з машини не виходить, зупиняється, щоб подати паспорт для відмітки. Натомість українцеві, щоб поїхати в ту само Румунію, треба ходити у консульство, оформляти візи, чекати, витрачати і час, і гроші.
Хіба так має бути?
“Гарячі голови в Україні треба обливати водою”
Олександра, студентка медуніверситету з Еквадору.
- Мама й тато щодня не відходять від телевізора. В Еквадорі про події в Україні повідомляють іспанські канали. Запитують, чи не страшно мені зараз в Україні. Я кажу, що трохи страшно, але не дуже. Вони пропонують залишати навчання і вертатися додому, бо бояться за моє життя. Кажу їм, що у Вінниці не стріляють. У Вінниці люди мирні. Я це бачила, коли ходила з українськими дівчатами на Майдан. Тато дуже сварився, коли почув про таке. Він боїться, що мене може забрати поліція і посадити до в’язниці. Я змалку слухаюся батьків. Тому більше не йду на такі акції. Увечері теж стараюся нікуди не виходити з гуртожитку. В університеті нам кажуть, щоб сиділи вдома.
Залишати навчання не збираюся. Уже закінчую четвертий курс. Не хотілося б покидати все на півдорозі. Час від часу телефоную у посольство, запитую поради. Там кажуть, коли буде необхідність, повідомлять, що далі робити. Поки що радять не хвилюватися і продовжувати навчання.
За Україну ми з іноземцями переживаємо, як за рідну державу. Бо живемо тут, бо звикли до ваших звичаїв і традицій, бо тут гарні люди. Трохи хвилювалися, коли в університет приходили люди в масках і кричали, щоб звільнити ректора. Ми не розуміємо, для чого це так робиться. Хіба нема інших цивілізованих способів для вирішення такого питання?
У моєму рідному місті Амбато кожного року в лютому відбувається фестиваль квітів і фруктів. У цей день прийнято обливати один одного водою. Коли я була маленькою, запитувала тата, для чого вони це роблять. Тато казав, щоб трохи остудити гарячі голови. Мені здається, що зараз треба було б облити водою деякі гарячі голови в Україні і Росії, може, тоді вони б думала розумніше. Не хвилювалися б тоді ні українці, ні ми, іноземці.
“У Туреччині шоковані від того, як братів змушують воювати між собою”
Турок Осман, підприємець (у Вінниці працює з 2007 року):
- Люди не для того народжуються, щоб битися, - цю фразу часто повторював мій батько. – Казав, що це худоба може буцатися, але не люди. Бо людей Бог створив для любові. Через це батько навіть заборонив мені займатися боксом. Щоб не піднімав руку на когось і хтось не бив мене. Я змушений був дослухатися до батькових слів, хоча мені дуже хотілося виходити на ринг.
Те само батько сказав би нині Путіну. Всьому світові зрозуміло, що він вліз у чужу державу і хоче «буцатися» з дружнім народом. Усі кажуть, що це неправильно, а в нього інша думка. Мій рідний брат проживає в Ізмірі. Це місто мого дитинства. Він відомий політик. Під час недавньої телефонної розмови брат говорив про те, що в Туреччині не можуть збагнути, як Путін хоче, щоб брат воював проти брата. Адже російський і український народи мають спільну історію, пов’язані спільною боротьбою проти фашизму. А тепер їх хочуть поставити по різні боки барикад.
У мене в Криму багато друзів, знайомих. Вони, як і я, займаються підприємництвом. Кажуть, вийшли з-під гніту Януковича, який видавлював з підприємців останні соки, а тепер їх хочуть затягнути під інший прес. Чесно зізнаються, що не погоджуються на таке. Скаржаться, що нагнітання обстановки б’є по бізнесу. Прості люди хочуть миру. Так вам скажуть скрізь – у моїй Туреччині, у Росії, Україні. Це політикам потрібна нестабільність. Прості люди хочуть миру і спокою.
