Вінничанин Віктор Цебрик носив на Грушевського скати і кидав “коктейлі Молотова” у стрілків-беркутівців. Він під час штурмів бачив, як убили незнайомого йому активіста. Після такого, каже, не міг стояти в задніх рядах під час штурму вінницької ОДА. За це тепер сидить під домашнім арештом. Він перший, кого карають за масові заворушення
Віктора Цебрика взяли на вулиці біля кінотеатру „Мир” з братом і двома друзями. Тих притягнули до відповідальності по „адмінках” за носіння спецзасобів, а його – карають за кримінал. У райвідділі упізнали його на відео зі штурму обласної адміністрації.
У нього немає браслета, який чіпляють домашнім арештантам. Але кожні три години у квартиру на 600-річчя приходять з перевіркою міліціонери і регулярно дзвонять на домашній телефон. Відлучатися з дому можна тільки до слідчого чи на зустріч з адвокатом.
Віктору Цебрику, першому арештованому за участь в масових заворушеннях і захопленні будівлі обласної адміністрації, 19 років. Йому інкримінують також опір правоохоронцям та травмування „ягуарівця” в ОДА. Він каже, що бив по щитах силовиків, які не пускали людей на сесію обласної ради. Вискочив першим і не зважив на те, що з його обличчя упав шарф. Рвався в бій, бо доти був не раз в столиці і надивився там всякого.
„Ми ідейні хлопці”
- Я чотири рази перед вінницьким мітингом тікав з дому в Київ з ночівлями. Мені тричі руку ламали там. Ми з друзями були на Банковій і на Грушевського. Ми самі за себе, - каже Віктор і називає себе й товаришів ідейними хлопцями, які ні в яких рухах і партіях не були. - Ми по чоловік сім-шість, інколи й по троє їздили. Дівчата теж з нами були. Я на майдані познайомився з бойовою дівчиною з Дніпропетровська. Вона більше за хлопців там робила. Їй ногу проранили, коли ми з нею на Грушевського правий фланг барикад вперед пересували. Тій дівчині 18 років.
Під час сутичок із силовиками на Грушевського Віктор був уже з гіпсом. Цьому гіпсу юнак завдячує тим, що рука від гранати вціліла.
- Я щит тримав рукою, коли граната попала на щит. Щит саморобний був. Пластиковий. Не знаю, як він витримав і не зламався пополам. Лікарі потім сказали, якби не гіпс, то могла бути травма на все життя, - каже хлопець.
Він вчиться в художньому училищі. Довго в Києві не затримувався, щоб не пропускати навчання. Але там пережив історій масу. Розказував, як росіянин його затулив від кулі своїм щитом, а сам отримав поранення. І як він якогось чоловіка від контузії рятував... Коли повертався Віктор з Києва додому, то й у Вінниці ходив на всі мітинги.
“Під облрадою летіло все. Каски, протигази, щити...”
- Напередодні штурму обласної адміністрації було кілька мітингів, на яких люди викрикували, що не можуть більше терпіти. Я чув від одного чоловіка, який поруч зі мною стояв: „Я вже не витримую. Ми повинні щось робити!” Люди просто з натовпу почали викрикувати про необхідність радикальних дій, - розказує хлопець. – І коли я прийшов на наступний день, то думав, знову буде мирний мітинг. Але вийшло те, що ви бачили.
На захоплення будівлі на Соборній, 70 Віктор йшов в перших рядах. Він підібрав на сходах перед входом, де штовхалися з міліцією, резинову палицю, яку хтось з людей у формі випустив. Нею й бив потім по щиту правоохоронця в середині.
- Коли натовп почав витісняти працівників міліції, я разом з одним із них впав зі сходів. Натовп по мені і по ньому топтався. Мені ще на ту самі зламану руку стали. Я вже тому не придав значення. Забув за неї. Мене підняли. Дав руку хлопець. Потім ми насилу підняли працівника міліції. Він більше був потоптаний, ніж я, - говорить Віктор. – А натовп був дуже злий. Обурений. Там не можна було розібратися. Летіло все. Каски, протигази, щити. Що летіло, те й люди брали. Я взяв палицю.
Після СІЗО зрозумів, що зараз не час
Хлопець пояснює, що був готовий діяти активно у Вінниці, бо доти надивився в столиці. Після всього, каже, не міг просто стояти. Ще, говорить, що в нього на очах убили майданівця.
- Під ранок, коли “Беркут” почав відтісняти людей, я стояв біля колони, - розказує він про події на Грушевського. - Один чоловік сам залишився. Він стояв і кидав каміння. Не попадав, але кидав. Я кричав йому відійти, не міг підійти ніяк, бо стріляли. Ніхто не влучав, а потім один постріл поцілив йому в лоб. Він спочатку ще кидався камінцями, а потім впав на коліна і лицем на землю. Я не вспів підбігти до нього. Його підняли медики й забрали. Потім ми взнали, що він був убитий. От чому я одразу в обласній раді почав діяти. Тому що бачив, що дозволяє собі “Беркут”. Я не міг вже вірити нашій міліції взагалі.
- Два місяці був мирний мітинг, - каже Віктор. - Люди не дозволяли собі нічого. Стояли просто. І я просто приходив туди і стояв до подій на Грушевського. До рішучих дій „Правого сектора” та інших радикальний організацій люди вийшли продемонструвати свої інтереси, ідеї, невдоволення. А коли зрозуміли, що влада не розуміє їх, почали діяти інакше. І я кидав “коктейлі Молотова”... Тепер, після того, як мене тримали за гратами, я зрозумів: зараз не той час, щоб такими діями щось міняти.
Гуляли... радикально налаштовані
Тримали під вартою Віктора після затримання біля „Миру”. І взяли просто на вулиці разом із його старшим братом і двома друзями. У хлопців була каска, палиця, саморобна зброя (цеп з привареним молотком на кінці) і камуфляжна жилетка.
- Ми якось не подумали, вийшли з каскою, з дубинкою на другий день після штурму, – каже хлопець. - Коли працівники міліції під’їхали до кінотеатру, один водій перекрив їм дорогу і казав нам тікати, а ми не зрозуміли його. Потім побачили, що біжать троє беркутівців, потім ще двоє. Нас затримали. Брат опирався. Йому потім дали п’ять діб арешту. А наші друзі взагалі ні причому були. Вони ні на штурмі не були, ніде. Їх теж показали за спецзасоби. Як нам потім сказали, нас побачили по камері відоспотереження і затримали за носіння забороненого. Зразу було видно, що ми радикально налаштовані.
У райвідділі Віктора забрали від брата й товаришів, бо його упізнали на стопкадрах зі штурму обласної адміністрації. Далі почалися допити. Хлопець ночував в ізоляторі тимчасовго тримання дві доби. Був один в камері. Каже, годували і в цілому „нормально приймали”. Але він від свідчень юнак одразу відмовлявся.
Олександр Сарафанюк (36), адвокат:
- Я вважаю, що цих пацанів використовують. І опозиція, і коаліція так звана. Зараз від них відхрещується наша Народна рада. Кажуть, що це не їхні хлопці, що вони не хотіли захоплювати будівлю. І першими, кого почали ставити при владі, не народних активістів, а наших політиків. А хлопців використали і все. Тепер відповідальність несуть такі, як Цебрик. Їх шарпають, допитують. І я думаю, що такі, як Цебрик повинні бути в народу України. Через це взявся за його захист і сподіваюся на амністію для нього.
