П’ятнадцятирічний вінничанин самотужки склав і освоїв комп’ютер. І він сліпий з народження (Фоторепортаж)

Від звичайних підлітків п’ятнадцятирічний вінничанин Влад Морозюк відрізняється тим, що перечитує Стендаля та Нечуй-Левицького, слухає “Короля і Шута” та вміє “бачити” руками. А ще хлопець самотужки склав і освоїв комп’ютер. І він сліпий з народження

У три місяці Владу поставили діагноз “сліпота”. У три з половиною роки хлопчик переніс гнійний менінгіт, після чого майже втратив слух, паралізувало лівий бік, розвинувся нецукровий діабет. Слух на лівому вусі ледве сягає трьох відсотків. Натомість у хлопця загострилися інші чуття.

Особливо - відчуття справедливості.

Запросив у гості

Влад сам зателефонував до редакції газети RIA

- Мене звати Влад і мені п’ятнадцять років. Я вивчив комп’ютер. Напишете про мене статтю?

Питання дещо збентежило журналістів.

- Забув сказати. Я сліпий, - додав хлопець.

Ще під час телефонної розмови відчувалося, що хлопець має характер: керує ходом бесіди, не “екає” і взагалі розмовляє винятково правильною українською мовою. На питання про те, чи можна поспілкуватися з його мамою, відповідає досить логічно:

- А навіщо вам моя мама? Ви ж статтю про мене будете писати, то й говорити треба зі мною.

З мамою Влада, Тетяною Хайруліною, ми зв’язалися. Жінка сказала, що не проти, та й син уже все вирішив:

- З ним завжди так, - зітхає Тетяна. - Якщо вже Влад щось задумає, то, будьте певні, так і зробить.

Обожнює маму і молодших братів

Журналіста RIA Влад сам зустрічає біля вхідних дверей. Впевнено тисне руку і проводжає довгим коридором до кімнати. За дверима ховаються двоє хлопчиків, восьми та чотирьох років. Це молодші брати Влада, Гера та Тамір. Ще один брат, Віталій, наразі у школі.

- Ви присідайте, будь ласка. У нас тут бідненько, правда, та вже як є, - ніяковіє мати Влада - висока вродлива жінка тридцяти шести років.

Те, що сім’я не шикує, видно і неозброєним оком. Втім, як і чистоту та порядок. Тетяна, доглядаючи дитину-інваліда, працювати не може. До того ж, чотирьох синів жінка виховує сама - з обома чоловіками не склалося. Жінка каже, що іноді доводиться бути і строгою, інакше впоратися з чотирма хлопцями неможливо.

З перших хвилин бесіди стає зрозумілим, що матір та молодших братів Влад обожнює. Особливо найменшенького Таміра - не спускає його з рук, катає на шиї та кружляє з ним по кімнаті.

Ледь не помер від менінгіту

Про синову сліпоту Тетяна дізналася, коли йому було три місяці. Тоді невролог “рубанула з плеча” і ще один діагноз - глухота.

- Я так і сповзла по стінці, як це почула. Виявилося, що лікарка помилилася з діагнозом. На жаль, тільки з другим. А от сліпота підтвердилася, - каже Тетяна. - На сьомому місяці вагітності Владом у мене ледь не сталися передчасні пологи, відкрилася сильна кровотеча - побив колишній чоловік. Лікарі закололи, залікували, і в результаті всього разом син народився уже з патологією.

Про всі ці речі жінка розповідає у присутності Влада. Запитую, чи знає він про такі невеселі факти зі своєї біографії.
- А у нас з мамою немає одне від одного таємниць. Та й ви не соромтеся, запитуйте, якщо щось потрібно, - каже хлопець. - Я себе, взагалі, років із трьох пам’ятаю. Ще коли в лікарню потрапив, а потім мене паралізувало…

Дивлюсь на Тетяну зі здивуванням і німим запитанням.

- Було у нас і таке… У три з половиною роки Влад захворів на гнійний менінгіт. Коли вже хворобу діагностували і почали адекватне лікування, лікарі почали готувати мене до того, що він не виживе, - вдавано спокійно каже жінка. - Та я ж загартована була, тому переконувала себе, сина і лікарів, що він одужає.

Влад і справді одужав. Але з’явилися ускладнення після страшної хвороби: паралізувало ліву частину тіла, катастрофічно швидко зникав слух і розвинувся нецукровий діабет. І до сьогоднішнього дня на ліве вухо Влад чує всього на три відсотки. На правому трішечки більше - аж п’ятнадцять…

“Записник нам не потрібен, бо є Влад”

Найперші усвідомлені спогади Влада - якраз з трирічного віку і тих подій у лікарні. Хлопець вже тоді вивчав довколишній світ навпомацки.

- Пам’ятаю, я зрозумів, що зросту невеличкого - десь як столик біля лікарняного ліжка. На нього я обпирався, намагаючись звести на ноги, незважаючи на слабкість та сильний біль. Бабуся тоді примовляла: “Давай, Влад, спробуємо ще раз. Уявляєш, мама прийде, а ти вже стоїш. От вона зрадіє!” - ділиться спогадами хлопець. - І я дуже старався, бо хотів, щоб мама зраділа.

Певно, десь у тому віці малюк і зрозумів, що просто повинен навчитися робити все сам. Це підтверджує і матір хлопця. Каже, він цілеспрямовано виховує в собі самостійність, хоча й буває занадто впертий. А така самостійність дається хлопцеві нелегкою ціною - років до шести через слабке здоров’я вони об’їздили з матір’ю “Крим і Рим”. Намагались хоча б трохи відновити слух.

- Я не дозволяла собі втратити надію чи впасти у відчай, - каже Тетяна. - Тому, де ми з сином тільки не побували. І в лікарів, і в цілителів, і навіть у бабок. Коштів на операції чи ефективне лікування не було. Влад, думаю, тоді щось для себе і вирішив. Він теж не опустив рук і зайнявся саморозвитком.

Незважаючи на фізичні вади, у хлопця розвинулася феноменальна пам’ять. Тетяна каже, що записник їм вдома не потрібен, бо є Влад. Він запам’ятовує номери мобільних та стаціонарних телефонів, комунальних служб, знає всі рахунки і куди треба подзвонити, якщо щось зламається. Влад - по суті підліток - насправді єдиний дорослий чоловік у домі.
Навчився “бачити” руками

Під час розмови Влад ходить по кімнаті: від комп’ютера до столу і назад, перепрошуючи, виходить в іншу кімнату, присідає на ліжко. І робить це доволі впевнено, його ніхто не водить за руку. Та й навряд чи він би комусь дозволив.
Запитую, як воно - ніколи не бачити білого світу, рідних, знайомих?

- Я їх бачу, але по-своєму. Те, що можу побачити руками, дає мені поняття про форми. А все інше малюю в уяві, - каже Влад. - Знаю, наприклад, що мама висока, у неї довге волосся. Впевнений, що вона гарна. А ще - дуже ніжна і світла. Я завжди безпомилково взнаю її кроки в коридорі, асоціюю з запахом парфумів чи шампуню для волосся.

Так Влад бачить усіх людей. За великим рахунком, це образи, які створює багата уява.

У хлопця, компенсуючи фізичні вади, надзвичайно розвинулись тактильні відчуття. Руки та мозок замінили йому справжній зір. Він безпомилково ідентифікує будь-який предмет. Особливу слабкість відчуває до мобільних телефонів. Навпомацки може безпомилково визначити модель телефона, знає її основні характеристики.

- А який у вас телефон, можете показати? - Влад бере мою стареньку Nokia, кілька секунд обмацує її і називає модель. - Це Nokia 6303.

Слухає “КіШа”, сам склав комп’ютер

Влад любить музику. Ще в шість років попросив у матері якийсь музичний інструмент. Спочатку то була гармошка, а потім і синтезатор.

- Коли маю настрій, то можу і заспівати. Але творити музику набагато цікавіше, - каже хлопець. - Сьогодні я, так би мовити, осучаснився - обожнюю “Короля і Шута”. Але не тому, що це модно, а тому що мені дійсно подобається їхня творчість. У них же такі тексти пісень! Цілі казки, містичні історії з багатими образами та персонажами. Особливо люблю пісню “Разбежавшись, прыгну со скалы...”, часто її наспівую.

Роки два тому Влад загорівся освоїти комп’ютер. На перший погляд, це видається маломожливим як для незрячої людини. Тільки не для Влада - він мріє оволодіти програмуванням на професійному рівні, і почав з “дрібнички” - сам склав комп’ютер. Сьогодні він, хоч і старенький (таким користувалися ще років десять тому) та малопотужний, але рятує хлопця від самотності, дає можливість слухати аудіокниги, музику та експериментувати з програмами. Влад мріє про новий, потужний комп’ютер - цей, каже, часто “глючить”.

- У мене був старий вінчестер, а системник мені приніс товариш. Так “з миру по нитці”, і я склав компа. Встановив на нього голосові програми, та й користуюся. Хочете, покажу,як?

Влад вмикає екран, на робочому столі знаходить браузер - каже, що користується Мозілою, Хромом та Інтернет Експлорером, і заходить на свою сторінку “ВК”. Там у Влада 55 друзів, серед них, за його словами, і кохана дівчина. Кожну дію хлопця озвучує голосова програма.

- Я і скайпом користуюся, це дуже зручно. Я все роблю автоматично і на звичайній клавіатурі. Є, звичайно, і спеціальні клавіатури для сліпих, але вони занадто дорогі.

Як і будь-який підліток, Влад обожнює комп’ютерні ігри. Завантажив спеціальні ігри для незрячих, а орієнтується за звуком. Стороння людина в такій грі нічого не втямить - на екрані з’являється лише чорний квадрат.

Читав Стендаля та Нечуй-Левицького

Влад розмовляє правильною українською мовою, уникає суржика та чітко формулює свої думки. Сьогодні він навчається у Вінниці в школі, яка діє при Українському Товаристві сліпих.

Мати хлопця каже, що певний час син навчався в Києві у спеціалізованому інтернаті. Але там втомилися “гратися” з його хворобами, тому що життя із нецукровим діабетом потребує постійної пильності.

- Звісно, в Києві було більше умов для розвитку, все обладнано спеціально для незрячих дітей. Але вибір стояв між здоров’ям та освітою. Тому забрала сина додому, - каже Тетяна.

Коли Влад говорить про свої мрії - освоїти програмування, спробувати себе у журналістиці, знайти хорошу роботу за кордоном, мати постійно нагадує йому, скільки ще потрібно вивчити і зусиль докласти.

Влад вміє читати та писати шрифтом Брайля (спеціальним точковим шрифтом для незрячих). Що й продемонстрував - відкрив книгу і, водячи пальцем по крапках, впевнено прочитав текст. Але таких книг у домі небагато - вони теж не з дешевих. Тому Влад слухає багато аудіокниг із літератури, передбаченої програмою.

- Дуже сподобався Іван Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я” - життєвий твір. Оце якраз збираюся прочитати “Сойчине крило” Франка. Вразив, пам’ятаю, і Стендаль “Червоне і Чорне”, - каже хлопець.
Влад цікавиться спортом: вболіває за “Шахтар”, любить хокей. Політика, каже, завжди пов’язана з брудом, що йому не імпонує і тому не цікаво.

“Подобається гуляти з дівчатами і … справедливість”

Мати Влада мріє хоча б трохи виправити синові слух. Каже, були б гроші… А з цим у багатодітній сім’ї з дитиною-інвалідом якраз і скрутно. Настільки скрутно, що близько трьох років тому Тетяна погодилася стати … сурогатною матір’ю.

- Це, взагалі, окрема історія. Я погодилася на сурогатне материнство тільки тому, що життя змусило - воно ж пише свої закони і нічого ні в кого не запитує… - згодом коротко додає - То був мій вибір і мій досвід.

Тетяна каже, що ладна на все, аби поставити своїх дітей на ноги. З Владом питання стоїть особливо гостро - хлопець тямущий, має потенціал і ще стільки всьому може навчитись. На жаль, окрім самої Тетяни цим ніхто не переймається.

І ще, звісно, Влад. Хлопець тримається гідно, працює над собою і волів би планувати своє майбутнє. Каже, що найбільше цінує справедливість. Іронія долі чи закономірність - незряча Феміда дотримувалась таких самих принципів.

Незважаючи на непросту життєву історію і щоденну боротьбу, Влад залишається звичайним підлітком, який любить те, що і всі хлопці. Каже, хотілося б більше прогулянок з дівчатами у парку і звичайних розмов про прості речі...