Тільки-но з’явилася інформація, що Російська Федерація офіційно ввела свої війська на територію України, цим самим оголосивши нам війну, люди ринули до військоматів, щоб записатися до лав добровольців.
Як стверджує працівник Вінницького обласного комісаріату Антон Воронцов, починаючи з 3 березня 2014 року кількість добровольців щоденно зростає. На сьогодні їх налічується близько 500.
- Ми, звичайно, записуємо всіх бажаючих, які досягли повноліття, але після цього одразу відпускаємо додому, тому що наказу про повну мобілізацію не було, - каже Антон Воронцов.
Про повну мобілізацію населення дійсно поки що не йшлося і будь-які припущення в комісаріаті робити відмовляються. Відомо лише, що потреба в цьому виникне лише у випадку запровадження військового стану в країні. Поки що офіційно мобілізовано близько 30 солдатів, які на даний момент проходять навчальні збори.
- Середній вік добровольців складає 40 років, але люди приходять різні: зовсім юні, літні і навіть жінки, які мають медичну освіту. – прокоментував Антон Ігорович.
Найстаршим із них є чоловік, якому виповнилось 75. На запитання стосовно того, які шанси має Україна у випадку, працівники Вінницького обласного військового комісаріату відповіли: «60х40 на нашу користь». Аргументують це тим, що дух українців настільки сильний, що його дійсно не здолати нічим. Подружжя Бондаруків, які проживають у Вінниці, теж записалося до лав добровольців. Людмила Михайлівна, 1963 року народження, за професією медик. За своє життя побувала у різних куточках України. Клятву Гіппократа дала ще в 14 років, коли вступила до Одеського медичного училища. Сімнадцятирічною дівчиною відправили її на Кримський півострів в м. Алупка працювати в санаторії міністерства оборони СРСР. Після цього доля занесла до Вінниці. За вислугою років жінка вийшла на пенсію, віддавши медицині 25 років життя. Каже, що не змогла залишатися осторонь подій, які зараз відбуваються, тому записалася у добровольці.
Чоловік Людмили Олег служив у внутрішніх військах у Рівненській області. Працював водієм за кордоном: в Іспанії, Греції, на острові Крит. Він, як і дружина, патріот своєї держави.
- Коли чоловік почув про те, що діється, то сказав: «Я краще загину у 50 років на полі бою як мужчина, захищаючи Україну, ніж на ліжку від якоїсь хвороби чи старості, – каже Людмила Бондарук.
Людмила та Олег виховали двох дітей, Аліну та Павла. Доньку Людмила Іванівна з дитинства навчала як надавати першу допомогу. А син Павло обрав професію моряка. Вдома хлопець не був уже сім місяців. Але батьки до того вже призвичаїлись, вони пишаються своїм сином. Очікують повернення Павла додому через два місяці, але через нинішню ситуацію в країні побоюються, чи зможе корабель, на борту якого він знаходиться, повернутися в Одеський порт.
Людмила Іванівна – ще й поетеса. Під впливом негараздів в країні вона написала такі рядки:
Я сегодня была на Майдане,
Украину спасти я хочу.
Много дней, много лет я молчала,
Но молчать больше я не хочу.
Край родной, Украина родная!
Горы Крыма, Карпат и моря.
Я люблю вас, безкрайние дали,
Дорогая моя ты земля.
