Українці не забувають своїх видатних діячів. Навіть тоді коли їх діяльність є суперечливою та може викликати міжнародний осуд. Чому так відбувається, що стоїть за відновленням та встановленням різноманітних постаментів, пам’ятників, іменних плит, назвами вулиць і т.д.? Перш за все варто сказати, що життя і діяльність будь-якого історичного діяча є суперечливою і суб’єктивною. Так, як більшість з них відстоювали одну думку, що суперечила позиції іншої сторони, то теоретично така людина могла викликати неприязнь, заздрість, аж до ворожості чи ненависті. Взяти хоча б Богдана Хмельницького. Для українців він національний герой, для росіян – людина, що привела Україну в лоно Росії, а для поляків та євреїв – ворог номер один. Схожа ситуація із Степаном Бандерою, Михайлом Грушевським, Іваном Мазепою, київськими князями, та Симоном Петлюрою.
Як повідомляє Вінниця з посиланням на unn.com, Петлюра уродженець Вінниці та керівник Директорії УНР. Саме тому йому було відкрито пам’ятник в Вінниці 14 жовтня. Це перша в Україні скульптурна композиція цьому діячу. Пам’ятник встановлено за адресою вул. С. Петлюри 15, де зараз знаходиться обласне радіо. Петлюра зображений сидячим на лаві і тримаючи карту України.
Не встигли у Вінниці поставити цей пам’ятник як в Нью-Йорку єврейська організація Всесвітній Єврейський конгрес вже засудив цей крок української влади. На думку єврейської організації Петлюра був націоналістичним лідером чия українська народна республіка вбила тисячі євреїв протягом 1918-1921 рр. Вони вважають, що він був «жорстоким варваром», терористом і саме він відповідальний за погроми, під час яких було вбито близько 40 тис. євреїв.
Також наголошується, що за 25 років незалежності було багато зроблено для пожвавлення єврейського життя в Україні: школи, синагоги, музеї. Але встановлення статуї Петлюри підриває ці здобутки і дозволяє українській демократії розвиватись в неправильному напрямі.
Отже, немає ідеальної людини, а тим більше історичного діяча. Чи може єврейська нація може похвалитися такою особою?
Як стало відомо 22 листопада Вінницька міська рада відповіла єврейському конгресу:
"За інформацією Центру історії Вінниці, твердження, що 40% всіх задокументованих єврейських погромів здійснили окремі частини війська Директорії, не відповідає дійсності. Серед регулярних частин Дієвої Армії УНР прояви антисемітизму були вкрай рідкісним явищем і нещадно карались командуванням. Зазвичай погроми вчиняли іррегулярні отаманські підрозділи без сталої політичної приналежності.
Нажаль, єврейські квартали справді ставали жертвами різних ворогуючих сторін, які брали участь у збройних конфліктах того часу. I причини цього ганебного явища криються, перш за все, у державній політиці антисемітизму в Російській імперії, котра мала більш аніж столітню традицію.
Що ж до Вінниці, то твердження про «наймасштабніший єврейський погром, здійснений військами УНР 30 серпня 1919р.» не відповідає дійсності. На той момент місто перебувало під контролем і захистом підрозділів Галицької армії, серед яких - Пробойовий курінь I Корпусу ГА (неофіційна назва - «Єврейський пробойовий курінь») на чолі з командиром підрозділу Соломоном Ляйнбергом. В інші періоди подій 1917-1921рр. єврейському населенню Вінниці у моменти загрози з боку ворожих військових угрупувань завжди вдавалось знайти захист та підтримку з боку місцевої влади.
Садиба 1913р., на подвір’ї якої розташовується пам'ятник, дійсно належала відомому вінницькому підприємцю та меценату Боруху Львовичу. Однак, будинок не є частиною, ані тим паче, центром Єрусалимки - району компактного проживания еврейської громади Вінниці впродовж ХVII-ХХ століть, який територіально розміщений нижче, вздовж річки Південний Буг. Ба більше, у списку домовласників Єрусалимки, що міститься в довіднику 1911р. «Вся Винница», прізвище Б. Львовича не фігурує. Відсуті також і переконливі докази того, що у вищезазначеній садибі мітилась «домашня синагога», хоча факт меценатства релігійних, культурних та освітніх ініціатив сім'єю Львовичів є беззаперечним.
У 1916р. Борух Львович помер, садиба так і не набула нового господаря на момент початку революційних подій 1917р. Відсутність власника стала причиною використання садиби в якості Міністерства Пошт і Телеграфів УНР (лютий-березень 1919р.) та Військово-похідної Канцелярії Головного Отамана Військ і Флоту УНР Симона Петлюри (травень-червень 1920р.) у періоди, коли Вінниця набувала статусу Тимчасової Столиці УНР.
Ці факти стали вирішальними у питанні вибору місця розташування скульптурної композиції Симону Петлюрі, котрий стане частиною новоствореного комплексу «Музей Тимчасової Столиці», де висвітлюватиметься ретроспектива життя городян в роки Української Революції 1917 - 1921 рр.
Ініціатором створення такого музейного комплексу є Центр історії Вінниці - муніципальна установа гуманітарного напрямку у складі департаменту культури Вінницької міської ради, яка, в першу чергу, сприяє налагодженню міжкультурного історичного діалогу у місті. Численні ініціативи Центру спрямовані на відновлення історичної пам'яті, актуалізацію та вирішення суперечливих питань у відносинах різних культурних та етнічних спільнот Вінниці, зміцнення культурного діалогу у комунікативному просторі.
Враховуючи масштаб вкладу особи Симона Петлюри в історію боротьби українського народу за незалежність, хибність твердження щодо участі останнього в «єврейських погромах», практична реалізація пропозиції щодо перенесения скульптурної композиції в інше місце не є можливою.
В свою чергу, Вінницька міська влада розглядає міжкультурний діалог як один з чинників та центральну умову сталого розвитку суспільства. Ми маємо надію, що спільними зусиллями можемо надати новий поштовх відновленню втрачених сторінок історії, культурному обміну та запровадити нові формати культурно-мистецького співробітництва. Така співпраця дозволить реалізувати ідею міжкудьтурного діалогу як одного з головних чинників розвитку демократії та успішної міжнаціональної взаємодії.
Разом з тим, висловлюю Вам щиру вдячність за небайдужість до історичного минулого міста та прагнення уникнути будь-яких спекуляцій і конфліктів на міжетнічному грунті.
Органи місцевого самоврядування усвідомлюють, що будь-який міжнаціональний конфлікт загрожує миру, демократії суспільства, порушує принципи загальної свободи громадян та їх права.
Сподіваємось на Ваше розуміння та підтримку, а міська влада у свою чергу зробить усе можливе, щоб представникам різних національностей та релігійних конфесій було затишно та комфортно жити і працювати в місті Вінниці".
- 6 переглядів
