ТОП кращих місць для відвідування у Вінниці

Вінниця – місто з багатою історією та величезною кількістю архітектурних пам'яток, що зачаровують своєю красою та глибиною. Якщо ви шукаєте цікаві місця для дозвілля, це місто подарує вам справжню подорож у часі та можливість насолодитися природою. Тут кожен знайде щось для себе – від затишних парків до величних історичних об'єктів, що переплітаються з унікальними культурними подіями. Від Центрального парку культури до старовинних монастирів – у Вінниці є все, що потрібно, аби отримати незабутні враження, пише vinnytsia.eu.

1. Центральний міський парк імені Леонтовича

Центральний парк, що розташований у самому центрі Вінниці, між вулицями Соборна, Першотравнева й Хмельницьке шосе, є справжньою оазою серед міського шуму. Парк займає 40 гектарів і був заснований ще в 1936 році. За свою довгу історію він став невіддільною частиною культурного життя Вінниці, місцем, де мешканці збираються на святкування загальнонаціональних і міських подій – Дня Незалежності, Дня Перемоги та інших яскравих заходів.

Та за цією мальовничою місциною ховається і трагічна сторінка історії. У 1937–1941 роках тут, на подвір'ї будинку НКВС, відбувалися масові розстріли радянських громадян. Братські могили займали значну частину території, і лише згодом поховання перенесли на цвинтар. Жахливі події тривалий час залишалися таємницею, і лише у 1943 році міжнародна комісія з представників 13 країн провела розслідування злочинів сталінського режиму. За три місяці було розкрито 91 могилу й ексгумовано понад 9400 тіл.

Сьогодні ж Центральний парк – це місце радості, відпочинку і натхнення. Тут є атракціони, затишні алеї, літні тераси, а також сучасні артоб'єкти. І хоча пам’ять про трагічне минуле залишається частиною історії парку, він все одно наповнений світлом та сміхом містян і гостей Вінниці.

2. Національний музей Миколи Пирогова   

Музей-садиба Миколи Пирогова – це місце, де оживає історія видатного хірурга, новатора та науковця. Розташована у мальовничій місцевості, колишня садиба «Вишня» стала справжньою перлиною Вінниці. Саме тут Микола Іванович Пирогов жив і працював із 1861 до 1881 року, залишивши по собі неоціненну спадщину.

Музейний комплекс складається з кількох важливих об’єктів: будинку-музею, аптеки та унікальної церкви-некрополя. У храмі зберігається забальзамоване тіло Миколи Пирогова, доступне для огляду, що робить це місце унікальним на теренах України. Музей-аптека відтворює атмосферу приймальні та операційної 19 століття. Саме там можна побачити аптечний посуд і медичне обладнання тієї доби. Однак історія садиби була непростою. Після смерті вченого вдова дбала про її збереження, але згодом садиба занепала. У роки громадянської війни вона зазнала значних руйнувань, а в 1920-х тут навіть мешкала група комунарів з Америки. Пізніше територія перейшла у власність сільськогосподарської станції, а з 1936 року тут розташувалася обласна інфекційна лікарня.

Лише у 1944 році, після звільнення Вінниці, було ухвалено рішення про створення музею в садибі Пирогова. Вже наступного року провели першу ребальзамацію тіла вченого, оскільки воно потребувало негайного відновлення. З того часу фахівці систематично дбають про його збереження, підтримуючи належний стан цієї історичної реліквії.

Нині музей-садиба Миколи Пирогова – це не просто місце пам’яті, а й важливий культурний осередок. Тут проводяться екскурсії, наукові заходи та виставки, що дозволяють зануритися в атмосферу минулих століть і ближче познайомитися з видатною особистістю, яка змінила світову медицину. Це місце обов’язково варто відвідати, щоб відчути дух історії й велич геніального лікаря.

3. Вінницькі Мури

Мури – одна з найвизначніших історичних пам’яток Вінниці, яка вражає своєю архітектурною самобутністю та багатою історією. Їхня значущість полягає не лише у віці, а й у ролі, яку вони відігравали в житті міста. Спочатку вінничани називали Мурами лише старовинний єзуїтський комплекс, але з 1920-х років ця назва поширилася і на будівлі колишнього домініканського монастиря.

Історія Вінницьких Мурів розпочалася у 1611 році, коли староста міста Валентин Калиновський передав єзуїтам землю під будівництво монастиря та записав їм кілька навколишніх поселень – хутір Кайдачиху і село Казаниху. Спершу, в 1611–1619 роках, єзуїти лише час від часу приїздили до Вінниці з Кам’янця-Подільського, займаючись місіонерською діяльністю та намагаючись схилити місцевих православних до католицтва. Проте вже в 1619 році вони облаштували в місті постійну резиденцію.

Перший дерев’яний будинок єзуїтів згорів у великій пожежі 1613 року. Відновити його допоміг той самий Калиновський, оточивши територію частоколом і валами. У 1630-х роках єзуїти збудували кам’яний монастир, а до 1645 року – величний костьол. Архітектура комплексу поєднувала ренесансні риси з елементами раннього бароко, проте постійна загроза татарських набігів і козацьких повстань змусила перетворити його на справжню фортецю. Саме тому він отримав назву «Мури» – від латинського слова «murus», що означає «стіна». Цей потужний оборонний комплекс часто слугував прихистком для шляхти, військових загонів та місцевих жителів під час ворожих атак, адже був значно надійнішим за замок, який розташований на острові між Бугом і його рукавом.

4. Монастир францисканців-капуцинів

Монастир францисканців-капуцинів – це одна з найцікавіших і найзагадковіших пам’яток Вінниці, яка має багату історію й особливу атмосферу. Монастир був зведений у 1745-1760 роках на кошти вінницького старости Людвіка Калиновського та призначався для ордену капуцинів. У ті часи він розташовувався за межами міських мурів, на узвишші, де знаходився старовинний цвинтар, неподалік дороги, що вела з Вінниці до Летичева. На відміну від єзуїтського та домініканського монастирів, також розташованих у межах міста, капуцинський став найбільш цінним та унікальним. 

У 2003 році було проведено масштабну реконструкцію храму та його території, завдяки чому цей архітектурний шедевр в стилі тосканського бароко отримав друге життя. Його гармонійний вигляд чудово поєднується із сучасною забудовою міста, що додає будівлі історичної глибини та витонченості.

Особливої уваги заслуговує Костел Святої Діви Марії, який розташований на території монастиря. Тут регулярно проходять органні концерти, на які з’їжджаються музиканти й віртуози з усього світу. Старовинний орган із написом «Помри, щоб воскреснути» створює атмосферу, що наштовхує на глибокі філософські роздуми. Не менш цікавими є підземелля монастиря, які поділяються на дві частини: крипти під храмом і монастирські підвали. У криптах колись ховали монахів і видатних мешканців Вінниці, а в підвалах зберігали продукти, вирощені в монастирському саду, мед із пасіки та навіть пиво, яке варилося спеціально для приготування пивного супу, що роздавали бідним і хворим під час епідемій. Ще одна таємниця монастиря – старовинний підземний хід, що з’єднував єзуїтський монастир із магістратом. Саме через це в 1744 році місце для будівництва капуцинського монастиря було обране тут. Частина цього ходу збереглася донині та є частиною нижнього поверху підвалів споруди, що відкриває нові горизонти для дослідників і любителів історії.

Відвідування монастиря францисканців-капуцинів – це справжня подорож у часі, яка дозволяє відчути дух стародавньої Вінниці та доторкнутися до її таємниць.

5. Ставка «Вервольф»

Недалеко від села Коло-Михайлівка Вінницького району розташовувалась військово-польова ставка Адольфа Гітлера під назвою «Вервольф» (з німецької – «озброєний вовк»), а в селі Черепашинці Калинівського району – ставка Германа Герінга «Штайнбрух» («каменоломня»). У самій Вінниці розташовувався генеральний штаб сухопутних військ Німеччини.

Цікаво, що назва ставки Гітлера змінювалася тричі: спочатку її будували як Eichenhain («дубовий гай»), потім вона отримала назву Werwolf («перевертень»), а пізніше – Wehrwolf («озброєний вовк» або «вовк-захисник»).

Розташована за 8 км на північ від Вінниці, праворуч від шосе Вінниця-Житомир, ставка займала ділянку лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки 300 м. Територія складалася з двох зон – основної та центральної. Центральна зона була обнесена дротяною огорожею заввишки 2,5 м, над якою натягнули два ряди колючого дроту. На північній межі лісу збудували електростанцію, а на березі Південного Бугу – водогінну. Систему безпеки посилювали спостережні пости, що були розташовані через кожні 200 м на високих деревах, а також укріплення, дзоти, кулеметні гнізда та артилерійські позиції. Додатковий рівень охорони забезпечували патрулі на навколишніх полях, а на вигоні з південного боку розташовувався невеликий аеродром для літаків зв’язку. З повітря ставку охороняли зенітні гармати та винищувачі, дислоковані на Калинівському аеродромі. Вражає і комунікаційна інфраструктура: ставка мала телефонний зв’язок із Берліном, Вінницею, ставкою Герінга та аеродромом у Калинівці.

Доля «Вервольфу» була визначена у ставці «Вольфсшанце» 28 грудня 1943 року, коли Гітлер разом із вищим військовим керівництвом обговорював донесення Манштейна з Вінниці. На початку березня 1944 року всі споруди «Вервольфу» були зруйновані та спалені. Польова ставка Гітлера «Вервольф» – це одне з найбільш загадкових місць України часів Другої світової війни. Навколо неї виникло чимало міфів і легенд, що продовжують привертати увагу істориків до вивчення цього таємничого об’єкта. Втім, дослідження ускладнюються через відсутність документів, пов’язаних із будівництвом, плануванням бункерів і долею радянських військовополонених, які виконували важкі будівельні роботи.

6. Фонтан «Рошен»

Вінницький фонтан «Рошен» з'явився у 2011 році біля острова Фестивальний (Кемпа) в річищі Південний Буг. Така можливість з’явилася завдяки приватним інвестиціям фонду Петра Порошенка. Він розташований фактично в самому центрі міста, поруч із головними архітектурними пам'ятками Вінниці – монастирями домініканців, єзуїтів, капуцинів і дерев'яною Миколаївською церквою. Фонд також профінансував масштабну реконструкцію набережної, яку пізніше назвали «Набережна Рошен». Під час робіт тут встановили нову систему освітлення, відремонтували та укріпили берегову лінію протяжністю 700 метрів і облагородили 16,5 тисяч квадратних метрів прилеглої території. Урочисте відкриття світломузичного фонтану, на якому зібралося понад 70 тисяч вінничан і гостей міста, відбулося 4 вересня 2011 року.

Унікальність фонтану «Рошен» полягає в його «зимовій технології» – конструкція занурюється під лід у холодний сезон, що дозволяє зберігати її в ідеальному стані. Висота основного вертикального струменя сягає 60 метрів, а фронтальний розліт води – 140. Для встановлення конструкції довелося провести масштабні роботи з розчищення річища Південного Бугу. На відміну від більшості фонтанів, змонтованих у штучних басейнах із системами очищення води, «Рошен» використовує воду безпосередньо з річки. Фонтан має рухомі елементи й спеціальні системи з 11 малими фонтанчиками, що обертаються навколо своєї осі. Надійність конструкції забезпечує потужна помпова система данської фірми Grundfos, що виготовлена з нержавіючої сталі. Всі важливі елементи системи продубльовано, що гарантує безперебійну роботу фонтану.

7. Вінницький обласний краєзнавчий музей 

Вінницький обласний краєзнавчий музей – справжня скарбниця історії та культури Поділля. Його історія розпочалася ще в 1918 році, коли міська Дума ухвалила рішення про створення крайового музею, доручивши цю важливу місію Подільському товариству охорони історичних пам'яток. Ініціаторами створення музею стали відомі представники вінницької інтелігенції: художники Володимир Коренєв і Семен Слободянюк-Подолян, архівіст Юрій Александрович, а також юрист Григорій Брілінг, який присвятив цій справі майже два десятиліття. Основу перших експозицій склали зібрання Вінницького повітового земства, Подільського товариства сільського господарства та приватні колекції членів товариства охорони історичних пам'яток. Перша виставка відкрилася у травні 1919 року у квартирі художника Коренєва на вулиці Дворянській (нині – вулиця Михайла Грушевського, 30).

З роками музей зазнав значних змін. У 2005-2006 роках було оновлено фондосховище, реконструйовано фасад і покрівлю будівлі, завдяки чому вона гармонійно вписалася в архітектурний ансамбль історичного комплексу «Мури». Завдяки археологічним і етнографічним експедиціям експозиція музею значно розширилася унікальними артефактами.

На 2025 рік Вінницький краєзнавчий музей – це не лише популярне туристичне місце, а й важливий науково-методичний та пам'яткоохоронний центр Поділля. Його фонди нараховують близько 100 тисяч експонатів, серед яких рідкісна колекція золотих прикрас доби бронзи та сарматського періоду, що експонувалася на шести міжнародних виставках. Особливою гордістю музею є його нумізматична та етнографічна збірки, колекції старовинної зброї та мінералів. Відвідавши цей музей, ви точно зануритеся в атмосферу минулого, доторкнетеся до історії та відкриєте для себе багатство культурної спадщини Вінниччини.

8. Собор Різдва Пресвятої Богородиці

Історія храму бере свій початок із 1732 року. Проте на певний час він був захоплений уніатами, які проводили там свої служби аж до кінця 18 століття. Після приєднання Вінниці до Російської імперії в 1793 році церква стала православною. Вона швидко набула популярності серед місцевих жителів, тож тут постійно проводилися богослужіння. У 1814 році храм суттєво реконструювали: до нього добудували приміщення, де виготовляли та впорядковували одежу для служителів. Усередині встановили два кліроси, що дозволило залучити до богослужінь два хори – буденний і святковий.

У 1861 році перед входом до церкви звели дзвіницю, яка плавно поєдналася з притвором. Її висота досягала майже 20 метрів – ідеальний орієнтир для міської парафії: дзвін було чутно здалеку, тому віряни вчасно проходили на ранкові та вечірні молитви. Через п’ять років граф Генріх Грохольський зробив щедру пожертву на будівництво та облаштування церковнопарафіяльної школи для дітей і дорослих. Для Вінниці це було новаторським рішенням: раніше основи віри передавалися в сім’ї або вивчалися в духовних навчальних закладах, що були доступні лише майбутнім священнослужителям.

З часом дерев’яна церква Богородиці перетворилася на важливий духовний центр міста. Парафіян ставало дедалі більше, і на великі релігійні свята – Великдень, Різдво, Трійцю, Хрещення – храм уже не міг вмістити всіх охочих. Саме тому церковнопарафіяльна рада вирішила збудувати цегляний храм.

9. Будинок офіцерів 

Будинок офіцерів у Вінниці – справжній символ культурного життя міста. Збудований у 1925 році як місце для офіцерських зібрань і відпочинку, він швидко став одним із ключових осередків міської спільноти. Під час Другої світової війни, у 1944 році, відступальні німецькі війська спалили будівлю, проте вже у 50-х роках вона була повністю відновлена і знову відкрила свої двері для вінничан.

У період незалежності України Будинок офіцерів перетворився на найбільший культурно-мистецький центр Вінниччини. Тут регулярно проводилися концерти, театральні вистави, діяли студії, курси та інститут українознавства. Ця установа стала важливим простором для творчості, розвитку та спілкування, залучаючи як місцевих жителів, так і гостей міста.

На жаль, 14 липня 2022 року Будинок офіцерів зазнав значних пошкоджень внаслідок ракетного удару, завданого російськими військами. Ця трагічна подія стала болючим ударом для культурної спадщини Вінниці, проте вона лише підкреслила важливість збереження таких історичних і духовних осередків. 

10. Ботанічний сад Вінницького педуніверситету

На південному заході Вінниці, поруч із садибою всесвітньо відомого хірурга Миколи Пирогова, розташовується справжній куточок природи – Ботанічний сад. Це місце зачаровує своєю атмосферою та різноманіттям рідкісних рослин. Сад заснований у 1963 році та займає площу в 70 гектарів. Крім того, він є одним із найбільших осередків природної краси в регіоні.

У ботанічному саду росте понад 600 видів дерев і чагарників, понад 650 видів рослин, а також понад 10 тисяч саджанців граба. Належить сад Вінницькому національному аграрному університету і використовується як науково-дослідний та культурно-просвітницький центр. Прогулюючись його алеями, можна відчути себе мандрівником, що побував у лісах різних континентів. Тут створені ділянки як з місцевою природною рослинністю, так і з рідкісними видами, які потребують збереження та акліматизації.